Холодне сяйво зореутворення

Перше світло нової потужної камери на APEX

Новий прилад із назвою ArTeMiS успішно встановлено на APEX (Atacama Pathfinder Experiment). APEX є 12 м радіотелескопом, розташованим високо у пустелі Атакама, який працює на міліметрових та субміліметрових довжинах хвиль, котрі між ІЧ-світлом та радіодіапазоном, надаючи астрономам цінні можливості для глибшого проникнення у Всесвіт. Нова камера вже надала чудове зображення туманності "Котяча Лапка".

ArTeMiS [1] - це нова ширококутна камера для субміліметрових хвиль, котра буде важливим доповненням до комплекту приладів APEX і дасть змогу проводити іще глибші та докладніші спостереження. Приймальна частина ArTeMIS із нового покоління більше схожа на ПЗЗ-камеру, ніж на попередні детектори. Тепер ширококутні мапи неба будуть робитись швидше та матимуть набагато більшу кількість пікселів.
Пуско-налагоджувальна група [2], котра встановлювала ArTeMIS, "воювала" із надзвичайними погодними умовами, щоб завершити свою роботу, бо дуже сильний снігопад майже засипав споруду центру управління APEX. За допомогою співробітників Центру технічної підтримки ALMA та APEX, уникаючи кучугур, група перевезла по тимчасовій дорозі скрині із ArTeMIS до місця їх призначення, де змогла зібрати прилад, приєднати кріостат та все це остаточно встановити.
Щоб випробувати прилад, групі довелось чекати на дуже суху погоду, оскільки світло субміліметрових хвиль, на котрих спостерігає ArTeMiS, дуже сильно поглинається водяною парою в земній атмосфері. Однак, цей час прийшов і тестові спостереження були успішно проведені. Після них та прийому камери в роботу, ArTéMiS було використано для деяких наукових проектів. Одним із спостережуваних об’єктів був регіон зореутворення NGC 6334, або ж туманність "Котяча Лапка", що у південному сузір’ї Скорпіона. Нова світлина значно якісніша від ранніх зображень даної ділянки неба, одержаних за допомогою APEX.
Наразі випробування ArTeMiS завершене і камера повернеться у Сакле (Франція) для встановлення в прилад додаткових приймачів. Всі причетні особи дуже задоволені результатами пробних спостережень, котрі є чудовою винагородою за багато років важкої праці і які не могли бути досягнуті без допомоги та підтримки співробітників APEX.

Примітки

[1] Скорочення ArTeMiS означає: "Architectures de bolomètres pour des Télescopes à grand champ de vue dans le domaine sub-Millimétrique au Sol" (Болометричні решітки приймачів для ширококутних субміліметрових наземних телескопів).
[2] Пуско-налагоджувальна група від CEA у складі Philippe André, Laurent Clerc, Cyrille Delisle, Eric Doumayrou, Didier Dubreuil, Pascal Gallais, Yannick Le Pennec, Michel Lortholary, Jérôme Martignac, Vincent Revéret, Louis Rodriquez, Michel Talvard та François Visticot.

Детальніше

APEX є співробітництвом між Інститутом Радіоастрономії ім. Макса Планка (MPIfR), Космічною обсерваторією Онсали (OSO) та ESO. Експлуатацію телескопа APEX на плато Чахнантор доручено ESO.
Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".

Посилання

• ArTeMiS project webpage at CEA Saclay
• ArTeMiS webpage at APEX

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org

Michel Talvard
Project Manager for ArTeMiS / CEA
Saclay, France
Телефон: +33 1 6908 8352
Email: michel.talvard@cea.fr

Carlos De Breuck
ESO APEX Project Manager
Garching, Germany
Телефон: +49 89 3200 6613
Email: cdebreuc@eso.org

Richard Hook
ESO Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org

Переклад прес-релізу ESO eso1341.

Джерело: ESO Ukraine        

 

Молоді зорі в туманності "Креветка"

Сяючі нагромадження газових хмар на даному новому зображенні складають величезні зоряні ясла в туманності на прізвисько "Креветка". Зроблена з використанням Оглядового Телескопа VLT в обсерваторії ESO Паранал в Чилі, ця світлина цілком може бути найбільш виразною із взагалі існуючих зображень цього об'єкта. На ній видно групи гарячих новонароджених зірок, що "кубляться" серед хмар туманності.

Розташована за близько 6000 світлових років від Землі в сузір'ї Скорпіона, туманність офіційно відома як IC 4628. Це величезна область космічного простору, заповнена газом та скупченнями щільного темного пилу, де відбувається формування та народження гарячих яскравих молодих зірок. У видимому світлі ці зорі на вигляд біло-блакитні, проте вони також випускають інтенсивне випромінювання в інших частинах спектру, а в першу чергу - то ультрафіолетове світло [1].
Власне це ультрафіолетове зоряне світло і змушує газові хмари світитися. Воно відриває електрони від атомів водню, котрі потім рекомбінують із виділенням енергії у вигляді світла. Під час того процесу кожен хімічний елемент випромінює світло із характерним кольором. Наприклад, для водню переважаючим кольором є червоний. Туманність IC 4628 є взірцем області HII [2].
"Креветка" має у поперечнику приблизно 250 світлових років та займає площу неба в чотири рази більшу, ніж повний Місяць. Незважаючи на такий величезний розмір, спостерігачі її часто випускають із уваги через її слабку поверхневу яскравість і тому, що більшість світла туманності випромінюється на довжинах хвиль, де людське око не чутливе. Туманність також відома як Gum 56, бо так вона фігурує у каталозі HII областей, котрий склав австралійський астроном Колін Гам у 1955 році.
За останні кілька мільйонів років ця область неба сформувала багато зірок, як окремих, так і в скупченнях. Там існує велике розсіяне зоряне скупчення Collinder 316, котре поширюється на більшу площу даного зображення. Та воно є лише частиною набагато більшого зібрання дуже гарячих яскравих зірок. Також видно багато темних структур або порожнин, де міжзоряна речовина була витіснена потужними зоряними вітрами, породженими навколишніми гарячими зорями.
Дане фото було зроблене на основі даних від Оглядового Телескопа VLT (VST) в обсерваторії ESO Паранал в Чилі. VST є найбільшим у світі телескопом, спроектованим для оглядових зйомок неба у видимому світлі. Це сучасний 2.6 м інструмент із фотографічною камерою OmegaCAM, котра містить 32 ПЗЗ-детекторів, які разом створюють 268 Мпк "кадр". Наше нове зображення із ряду на 24 000 піксель ширини, являє собою мозаїку із двох таких і є одним з найбільших, досі випущених ESO.
Картина є фрагментом докладного загальнодоступного огляду VPHAS+ частини Чумацького Шляху, у котрому використовують силу VST для пошуку нових об'єктів, таких як молоді зорі та планетарні туманності. Дослідження також забезпечить найкращі зображення ще не сфотографованих багатьох величезних сяючих областей зореутворення, схожих на вище описану.
Дуже чіткі зображення від VST були покращені шляхом долучення сторонніх кадрів високої якості, отриманих через різні фільтри за допомогою 32 см та 13 см телескопів Мартіном П'ю - дуже досвідченим астрономом-аматором з Австралії [3].
Поточний прес-реліз представляє собою важливу віху - це 1000-й прес-реліз від ESO. Перший з них з'явився в кінці 1985 року і був присвячений кометі Галлея. Всі вони доступні в Інтернеті.

Примітки

[1] Це те саме випромінювання, яке викликає опіки незахищеної шкіри людини, коли на неї падає занадто багато прямого сонячного світла. Але атмосфера Землі захищає все живе на поверхні від левової частки ультрафіолетового випромінювання і тільки довші довжини хвиль (від 300 до 400 нанометрів) добігають до землі і викликають засмагу та опіки шкіри людини. Деяка частина ультрафіолетового випромінювання, що випускається дуже гарячими зорями в областях HII, знаходиться на дуже коротких довжинах хвиль (коротших від 91.2 нм), власне здатна іонізувати водень.
[2] Астрономи використовують термін "HII" (вимовляється "Аш-два") для позначення іонізованого водню і "HI" (вимовляється "Аш-один") для атомарного водню. Атом водню складається із пов’язаних протона та едлектрона. В іонізованому газоподібному водні, його атоми розділені на вільні електрони та позитивні іони, котрі у цьому випадку являють собою тільки один протон.
[3] Докладніше про саме ці спостереження можна знайти на сторінці сайту Мартіна П'ю.

Детальніше

Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".

Посилання

• The VPHAS+ survey
• Photos of the VST
• Photos taken with the VST

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org

Richard Hook
ESO, Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org

Переклад прес-релізу ESO eso1340.

Джерело: ESO Ukraine        

"Арахіс" у центрі нашої галактики

Телескопи ESO створили наразі найкращу 3D мапу центральної опуклості Чумацького Шляху

Дві групи астрономів використали дані від телескопів ESO, щоб зробити найкращу тривимірну мапу центральної частини Чумацького Шляху. Вони виявили, що внутрішні області схожі на арахіс, або на Х-подібну форму, яку видно з деяких кутів зору. Цю дивну структуру було помічено на загальнодоступних даних від дослідницького телескопа VISTA ESO поряд з вимірами рухів сотень дуже слабких зірок в центральній опуклості (балдж).

Однією з найбільш важливих та масивних частин галактики є її центральна опуклість, або балдж. Це величезна центральна зоряна хмара із приблизно 10 мільярдів зірок, що простирається на тисячі світлових років, проте її структура та виникнення не дуже зрозумілі.
На жаль, з місця розташуваня нашої планети всередині галактичного диску, вид на цю центральну область, що від нас на відстані близько 27 000 світлових років, значною мірою прихований щільними хмарами газу та пилу. Астрономи можуть добре роздивитись опуклість тільки спостерігаючи її на довших довжинах світлових хвиль: наприклад, ними є інфрачервоне випромінювання, котре може проникати через пилові хмари.
Раніші спостереження від інфрачервоного огляду неба 2MASS вже натякнули, що опуклість має таємничу Х-подібну структуру. Наразі дві групи вчених використали нові спостереження від декількох телескопів ESO, щоб отримати більш чітке зображення структури опуклісті.
Перша група з Інституту Позаземної Фізики ім. Макса Планка (MPE) із Гархінгу (Німеччина), використала дані від VVV - огляду у ближньому інфрачервоному світлі [1] від телескопа VISTA в обсерваторії ESO Паранал в Чилі (eso1101, eso1128, eso1141, eso1242, eso1309 ). Це нове відкрите для широкої громадськості дослідження вміщує дані про зорі, котрі у тридцять разів слабкіші, ніж у попередніх ооглядах опуклості. Група виявила в цілому 22 мільйонів зірок, що належить до класу червоних гігантів, відомі властивості котрих дозволяють обчислити відстані до них [2].
"Глибина охоплення зоряного каталогу VISTA набагато перевищує схожі попередні роботи, і ми можемо виявити все зоряне населення у всіх, крім найбільш прихованих, регіонах",- пояснює Крістофер Вегг (MPE), котрий є провідним автором першого дослідження. "Із цим зоряним розподілом ми можемо зробити тривимірну мапу галактичної опуклості. Така мапа вперше зроблена, не пов’язуючи її із моделлю форми опуклості".
"Ми вважаємо, що внутрішні області нашої Галактики мають форму арахісу у його стручку із одного боку, а зверху схожі на дуже видовжену перетинку",- додає Ортвін Герхард, співавтор першої статті та очільник групи динаміки в MPE [3]. "Це вперше, коли ми можемо все це чітко побачити у нашому власному Чумацькому Шляху, а моделювання в нашій групі та в інших, показали, що ця форма характерна для галактик із перетинкою, котрі починалася як чисто зоряні диски".
Друга міжнародна команда на чолі з чилійським аспірантом Серхіо Васкесом (Папський Католицький університет Чилі, Сантьяго, Чилі) та ESO, обрали інший підхід для дослідження структури опуклості. Порівнюючи знімки, зроблені через одинадцять років один від одного за допомогою 2.2 м телескопа MPG/ESO, астрономи могли виміряти крихітні зміни у зв'язку з власним рухом зірок опуклості. Поєднавши ці виміри із вимірами рухів тих самих зірок вздовж променя зору від Землі, вчені картографували просторовий рух понад 400 зірок [4].
"Це вперше було проведено таку велику кількість визначення швидкостей у трьох вимірах для окремих зірок з обох сторін центральної опуклості",- укладає Васкес. "Схоже на те, що зорі, котрі ми спостерігали, утворюють потоки вздовж рукавів Х-подібної опуклості, рухаючись вгору та вниз відносно площини Чумацького Шляху. Все це дуже добре вписується у передбачення від сучасних моделей!".
Астрономи вважають, що Чумацький Шлях спочатку був звичайним зоряним диском, а пласка перетинка утворилась кілька мільярдів років тому [5]. Внутрішня частина тої перетинки потім вигнулась та утворила тривимірну форму арахісу, котру й видно на нових спостереженнях.

Примітки

[1] VVV означає "Змінні VISTA в Огляді Via Lactea". Це один із шести великих оглядів, проведених за допомогою телескопа VISTA. Дані від нього публічно доступні для міжнародної наукової спільноти через Науковий Архів ESO, що й уможливило його вивчення в MPE.
[2] Для цього дослідження були обрані скупчення червоних гігантів, оскільки вони можуть бути використані в якості еталонів відстаней: на даному етапі буття, як гігантських зірок, їх світності майже не залежить від віку або хімічного складу таких зірок. Кількості газу та пилу, котрі затемнюють зорі, розраховують безпосередньо зі спостережуваних кольорів червоних зірок скупчення, тому розподіл їх правдивих яскравостей без затемнення може бути визначений. Тоді, оскільки червоні зорі скупчення мають майже одинакові істинні яскравості, це й дає нам приблизну відстань до кожної із них. Хороше просторове охоплення огляду VVV дозволило провести вимірювання по всій внутрішній області нашої Галактики, що й дало дані, необхідні для побудови тривимірної структури центральної опуклості.
[3] Подібні "арахіси" виявлені в опуклостях інших галактик, а їх формування було передбачене комп'ютерними моделями, які показують, що така форма утворена зорями на орбітах, які утворюють Х-подібну структуру.
[4] Спостереження цих променевих швидкостей були проведені, використовуючи спектрограф FLAMES-GIRAFFE на телескопі ESO та спектрограф IMACS в обсерваторії Las Campanas.
[5] Багато галактик, включно і Чумацький Шлях, мають довгі вузькі формації, або перетинки, котрі проходять через їх центральні частини.

Детальніше

Дане дослідження представлене у статті “Mapping the three-dimensional density of the Galactic bulge with VVV red clump stars” by C. Wegg et al., що вийшла у Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, та у “3D kinematics through the X-shaped Milky Way bulge”, by S. Vásquez et al., котра щойно опублікована у Astronomy & Astrophysics.
Перша дослідна група у складі C. Wegg та O. Gerhard (обидва з Інституту Позаземної Фізики ім. Макса Планка (MPE) із Гархінгу (Німеччина).
Друга дослідна група у складі S. Vásquez (Pontificia Universidad Católica de Chile, Santiago, Chile; ESO, Santiago, Chile), M. Zoccali (Pontificia Universidad Católica de Chile), V. Hill (Université de Nice Sophia-Antipolis, CNRS, Observatoire de la Côte d’Azur, Nice, France), A. Renzini (INAF − Osservatorio Astronomico di Padova, Italy; Observatoire de Paris, France), O. A. González (ESO, Santiago, Chile), E. Gardner (Université de Franche-Comté, Besançon, France), V. P. Debattista (University of Central Lancashire, Preston, UK), A. C. Robin (Université de Franche-Comté), M. Rejkuba (ESO, Garching, Germany), M. Baffico (Pontificia Universidad Católica de Chile), M. Monelli (Instituto de Astrofísica de Canarias & Universidad de La Laguna, La Laguna, Tenerife, Spain), V. Motta (Universidad de Valparaiso, Chile) та D. Minniti (Pontificia Universidad Católica de Chile; Vatican Observatory, Italy).
Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".

Посилання

• Research papers: Wegg et al and Vasquez et al.
• Photos of VISTA
• Photos of the VLT

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org

Christopher Wegg
Max-Planck-Institut für Extraterrestrische Physik
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 30000 3715
Email: wegg@mpe.mpg.de

Ortwin Gerhard
Max-Planck-Institut für Extraterrestrische Physik
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 30000 3539
Email: gerhard@mpe.mpg.de

Sergio Vásquez
Instituto de Astrofísica — P. Universidad Católica
Santiago, Chile
Телефон: +56 2 2354 4940
Email: svasquez@astro.puc.cl

Manuela Zoccali
Instituto de Astrofísica — P. Universidad Católica
Santiago, Chile
Телефон: +56 2 2354 4940
Email: mzoccali@astro.puc.cl

Richard Hook
ESO Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org

Переклад прес-релізу ESO eso1339.

Джерело: ESO Ukraine       

Дивне шикування планетарних туманностей

Астрономи, використавши Телескоп Нової Технології (NTT) ESO та Космічний Телескоп Хаббл (NASA/ESA), дослідили більше 100 планетарних туманностей в центральній опуклості нашої Галактики. Вони виявили, що представники цієї космічної сім'ї, що за формою схожі на метелика, чомусь таємничо зорієнтовані одинаково. Це доволі дивовижний результат, враховуючи їх персональні історії та різноманітні властивості.

На останніх стадіях життя зірок, схожих на наше Сонце, вони "розпухають" та скидають свої зовнішні шари у навколишній простір, що призводить до утворення об'єктів, званих планетарні туманності, котрі вельми різні за своїм виглядом та дивовижно гарні. Одним із їх типів є біполярні планетарні туманності, котрі дещо схожі на примарні піскові годинники або на метеликів.
Всі ці туманності сформовані в різних частинах космосу та мають різні характеристики. Жодна з них або зірок, котрі їх утворили, не мають взаємодії з іншими планетарними туманностями. Проте результати нового дослідження, проведеного астрономи з Манчестерського Університету (Великобританія), свідчать про дивовижну схожість між деякими із цих туманностей: багато із них шикуються в небі подібним чином [1].
"Це дійсно дивовижна знахідка, і якщо вона виявиться вірною - то дуже важлива",- пояснює Брайан Ріс з Манчестерського Університету, один із двох авторів статті. "Багато з цих примарних "метеликів" виглядає так, наче їх довгі осі орієнтовані вздовж площини нашої галактики. Використавши зображення від "Хаббла" і NTT, ми могли отримати дійсно гарний вигляд цих об'єктів, що дало можливість їх докладно досліджувати".
Астрономи дослідили 130 планетарних туманностей в центральній опуклості Чумацького Шляху. Вони визначили три різних їх типи [2], ретельно вивчили характеристики та зовнішній вигляд.
"У той час як представники цих двох груп були зовсім випадково орієнтовані у небі, як власне і очікувалося, ми виявили, що третій тип біполярних туманностей показав дивовижну перевагу щодо певного напрямку вирівнювання осей",- говорить другий автор статті Альберт Жільстра, також із Манчестерського Університету. "Будь-яке подібне шикування завжди є несподіванкою, вже не кажучи про переповнену центральну частину галактики".
Вважається, що форма планетарної туманності залежить від обертання зоряної системи, котра її утворила. Тобто властивості системи: чи є вона подвійна [3], або має ряд планет, що обертаються навколо - це може мати значний вплив на формування оболонки туманності. Форми біполярних туманностей є одними з найбільш надзвичайних, що ймовірно викликано струменями матерії, котрі виходять із подвійних систем у напрямах, перпендикулярних до площин їх орбіт.
"Шикування, котре ми бачимо у цих біполярних туманностях, вказує на щось дивне у властивостях зоряних систем у центральній опуклості",- пояснює Різ. "Щоб саме так вишикуватись, зоряні системи, котрі сформували ці туманності, повинні були обертатись перпендикулярно до міжзоряних хмар, з яких вони утворились, що власне дуже дивно".
Нехай форми цих туманностей залежить від властивостей їх материнських зірок, але нові результати вказують на існування іще одного невідомого чинника. На додаток до суми загальних характеристик зірок, наш Чумацький Шлях також має власні властивості: його центральна опуклість (балдж) обертається навколо центру галактики, наче один об’єкт. Цей балдж може мати більший вплив, ніж вважалося раніше, навіть на всю Галактику: а хоч би і його магнітними полями. Астрономи припускають, що впорядкована орієнтація планетарних туманностей може бути викликана існуванням сильних магнітних полів в галактичній опуклості, нею утворених.
Оскільки більш молоді туманності, тобто ті, котрі ближчі до своїх материнських зірок, не виказують таке шикування, то можна вважати, що ці поля раніше були набагато потужніші, ніж наразі [4].
"Ми можемо багато про що дізнатись від вивчення цих об'єктів",- укладає Жільстра. "Якщо вони дійсно поводять себе так дивно, то це має важливе значення не тільки для наших уявлень про минуле окремих зірок, а й взагалі для минулого всієї нашої галактики".

Примітки

[1] Довга вісь біполярної планетарної туманності проходить черех її крила, а коротка - через власне тіло туманності.
[2] За своїми формами, планетарні туманності були розподілені на наступні три типи: еліптичні з упорядкованою внутрішньою структурою, еліптичні без внутрішньої структури та біполярні.
[3]  Подвійна зоряна система складається із двох зірок, котрі обертаються навколо спільного центру тяжіння.
[4] Дуже мало відомо про походження і характеристиках магнітних полів, які були присутні в нашій алактиці, коли вона була молодою, а тому неясно, чи вони виросли сильніше із плином часу, або ж навпаки послабшали.

Детальніше

Дане дослідження представлене у статті "Alignment of the Angular Momentum Vectors of Planetary Nebulae in the Galactic Bulge", що вийшла у Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.
Науково-дослідна група у складі B. Rees (University of Manchester, UK) та A. A. Zijlstra (University of Manchester, UK). Bryan Rees зайнявся астрономічними дослідженнями пізніше: він вирішив одержати докторську ступінь після виходу на пенсію. Дане дослідження є частиною його дисернтації.
Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".

Посилання

• Research paper
• ESA/Hubble release
• Photos of the NTT

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org

Albert Zijlstra
University of Manchester
Manchester, UK
Телефон: +44 1613 063925
Email: a.zijlstra@manchester.ac.uk

Bryan Rees
University of Manchester
Manchester, UK
Телефон: +44 1612 754145
Email: bryan.rees@manchester.ac.uk

Richard Hook
ESO, Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org

Переклад прес-релізу ESO eso1338.

Джерело: ESO Ukraine      

Виявлено старезний двійник Сонця

VLT дав нові ключі для відкриття таємниці літію

Міжнародна група вчених під керівництвом астрономів із Бразилії ідентифікувала та дослідила на Дуже Великому Телескопі (VLT) ESO найстарішу з наразі відомих зірок-двійників Сонця - зорю HIP 102152. Розташована на відстані 250 світлових роках від Землі, вона із Сонцем має більше спільного, ніж будь-який інший його двійник, за винятком того, що Сонце молодше від зорі майже на чотири мільярди років. Тепер є унікальна можливість побачити, як виглядатиме Сонце через купу років. До того ж, нові спостереження вперше дозволили встановити важливий зв'язок між віком зорі та вмістом літію у ній. І нарешті, вони дозволяють припустити, що навколо HIP 102152 ймовірно є кам'янисті планети земного типу.

Астрономи спостерігають Сонце в телескопи всього близько 400 років. Це крихта часу у порівнянні з його віком, якому більше чотирьох мільярдів років. Вельми важко досліджувати минуле та майбутній розвиток нашої зорі, тому нам доводиться розшукувати серед зірок рідкісні приклади таких, які можна назвати "сонячними двійниками" на різних стадіях їх еволюції. Наразі астрономи знайшли зорю, котра по суті є повністю схожа на Сонце за своїми характеристиками, але на чотири мільярди років старіша. Вона наче живий взірець "парадоксу близнюків" для зірок [1].
Хорхе Мелендес (Університет Сан Пауло, Бразилія), очільник дослідницької групи та співавтор статті пояснює: "Протягом десятиліть астрономи шукали сонячних близнюків, щоб краще зрозуміти нашу життєдайну зорю. Але знайти їх вдалося дуже небагато, а перший був виявлений тільки у 1997 році. Зараз ми отримуємо із телескопом VLT спектри надвисокої якості і можемо вивчати ці об'єкти з дуже великою точністю. Це допоможе зрозуміти, чи є Сонце особливим".
Група досліджувала два сонячних двійники [2]. Вважалося, що один із них (18 Скорпіона) молодший від Сонця, а інший (HIP 102152) старший. Було застосовано спектрограф UVES на Дуже Великому Телескопі (VLT) в обсерваторії ESO Паранал, щоб розщепити зоряне світло на його кольорові складові, що дозволяє докладно вивчити хімічний склад та інші властивості зорі.
Вчені виявили, що зоря HIP 102152 в сузір'ї Козерога є найстарішим із усіх відомих двійників Сонця. Її вік оцінюється у 8.2 мільярда років, у той час, як Сонцю всього 4.6 мільярда. Підтвердилось і те, що 18 Скорпіона молодша за Сонце — їй тільки 2.9 мільярда років.
Вивчення старезного двійника Сонця HIP 102152 дозволяє вченим передбачити, що може трапитися з нашої зорею, коли вона досягне такого віку. Вдалося зробити значне відкриття. "Одним із питань, які ми хотіли розглянути - це те, чи є Сонце типовою зорею за своїм хімічним складом", - каже Мелендес: "І найважливіше питання: чому у нього такий незвично низький вміст літію?".
Літій - третій елемент періодичної таблиці Менделєєва, утворився під час Великого Вибуху поряд з воднем і гелієм. Астрономи вже багато років не можуть зрозуміти, чому в деяких зорях виявляється менше літію, ніж в інших. Нові спостереження HIP 102152 дозволили вченим зробити великий крок до вирішення цієї таємниці: вдалося встановити чіткий взаємозв’язок між віком сонцеподібної зорі та змістом літію в ній.
На Сонці зараз залишився всього 1% літію від тієї його кількості, що був у речовині, з якої Сонце утворилося. Дослідження більш молодих сонячних двійників дало зрозуміти, що вони містять значно більше літію, але до останнього часу вченим не вдавалося встановити чітку залежність між віком зорі та вмістом літію в ній [3].
ТалаВанда Монро (Університет Сан Пауло, Бразилія), провідний автор нової статті, укладає: "Ми виявили, що HIP 102152 має дуже низький вміст літію. Це вперше чітко доводить, що більш старі сонячні двійники дійсно мають менші запасами літію, ніж Сонце або його молоді "близнюки". Тепер ми можемо бути впевнені, що літій в зорях якимось чином руйнується із часом їх старіння, і що вміст літію у Сонці є нормальним для його віку". [4]
Останній штрихом цієї історії є те, що у HIP 102152 виявилася незвичайна особливість хімічного складу, яка трохи відрізняє цю зірку від більшості сонячних двійників, та проте робить її іще більш схожою до Сонця. У обох світил виявляється дефіцит тих елементів, які в достатку присутні в метеоритах і на Землі. Можливо, це вказує на існування поряд із HIP 102152 землеподібних кам'янистих планет [5].

Примітки

[1] Багато людей чули про парадокс близнюків: один близнюк відправляється у космічну подорож і повертається на Землю молодим за свого брата. Хоча тут нема ніякої подорожі у часі, ми бачимо два абсолютно різних віки для цих двох дуже схожих зірок - це наче "портрети" Сонця на різних стадіях його життя.
[2] Сонячні двійники, або зорі сонячного типу - це категорії зірок, що мають схожі властивості до нашого Сонця: подібні маси, температури та хімічний склад. Вони рідкісні, проте інші класи, де схожість до Сонця є менш точною, зустрічаються набагато частіше.
[3] Попередні дослідження показали, що вміст літію у зорі також можуть бути порушеним, якщо навколо останньої є планети-гіганти (eso0942, eso0118, стаття в Nature), проте навколо них було обговорення (ann1046).
[4] Досі незрозуміло, як саме відбувається розпад літію в зорях, хоча було запропоновано кілька механізмів перенесення літію з поверхні зорі в її глибші шари, де він потім розпадається.
[5] Якщо зоря містить менші кількості хімічних елементів, які ми зазвичай знаходимо в кам'янистих тілах, це означає, що навколо неї ймовірно обертаються планети земної групи. Оскільки ті елементи витрачаються на утворення подібних планет із матерії протопланетного диску, то їх мало попадає на власне зорю. Ідея, що навколо HIP 102152 є такі планети, підкріплюється тим, що виміри радіальних швидкостей даної зорі за допомогою спектрографа HARPS ESO вказують на відсутність планет-гігантів в межах її "поясу життя". Це збільшує ймовірність існування схожих на Землю планет навколо HIP 102152, бо в системах із планетами-гігантами близько від материнської зорі, шансів знайти планети земного типу набагато менше, оскільки ці невеликі кам'янисті тіла постійно порушуються сусідами-гігантами.

Детальніше

Дане дослідження представлене у статті “High precision abundances of the old solar twin HIP 102152: insights on Li depletion from the oldest Sun”, by TalaWanda Monroe et al. котра опублікована в Astrophysical Journal Letters.

Науково-дослідна група у складі TalaWanda R. Monroe, Jorge Meléndez (Universidade de São Paulo, Brazil [USP]), Iván Ramírez (The University of Texas at Austin, USA), David Yong (Australian National University, Australia [ANU]), Maria Bergemann (Max Planck Institute for Astrophysics, Germany), Martin Asplund (ANU), Jacob Bean, Megan Bedell (University of Chicago, USA), Marcelo Tucci Maia (USP), Karin Lind (University of Cambridge, UK), Alan Alves-Brito, Luca Casagrande (ANU), Matthieu Castro, José-Dias do Nascimento (Universidade Federal do Rio Grande do Norte, Brazil), Michael Bazot (Centro de Astrofísica da Universidade de Porto, Portugal) та Fabrício C. Freitas (USP).

Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".

Посилання

• Research paper
• FAQ about ESO and Brazil
• Photos of the VLT

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org
TalaWanda R. Monroe
Universidade de São Paulo
São Paulo, Brazil
Телефон: +55 11 3091 2815
Email: tmonroe - at - usp.br (replace "- at - " with "@")
Jorge Meléndez
Universidade de São Paulo
São Paulo, Brazil
Телефон: +55 11 3091 2840
Email: jorge.melendez@iag.usp.br
Richard Hook
ESO, Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org

Переклад прес-релізу ESO eso1337.

Джерело: ESO Ukraine      

ALMA дивиться драму про народження зірок

Астрономи, використавши Великий Міліметрово-субміліметровий масив Атаками (ALMA), отримали живе докладне зображення витоку матерії від новонародженої зорі. Спостерігаючи світіння молекул монооксиду вуглецю в об'єкті, званому Herbig-Haro 46/47, вони виявили, що викиди матерії із нього є іще більш енергійними, ніж це вважалося раніше. Дуже докладні нові зображення також виявили раніше непомічений потік (джет) в зовсім іншому напрямку.

Молоді зорі є "несамовитими" об'єктами, що вивергають із себе матерію зі швидкостями вище, ніж один мільйон кілометрів на годину. Коли та матерія врізається в газову хмару навколо зорі, то виникає світіння, котре власне і називають об’єктом Хербіга-Аро [1]. Їх гарним взірцем є Herbig-Haro 46/47, котрий перебуває у південному сузір’ї Вітрил, на відстані 1400 світлових років від Землі. Згаданий об’єкт досліджували із ALMA на стадії "ранньої науки", тобто під час побудови телескопу, задовго до його остаточного завершення.
Нові зображення показують подробиці у двох струменях матерії, один з яких у напрямі до Землі, а інший у протилежному. Той інший струмінь був майже непомітний на більш ранніх знімках, зроблених у видимому світлі, через затемнення пилом хмар, котрі оточують новонароджену зорю. ALMA не тільки надав набагато більш чіткі зображення, ніж попередні телескопи, але також дозволив астрономам провести вимірювання того, як швидко потік сяючої речовини рухається у просторі.
Дані нові спостереження Herbig-Haro 46/47 показали, що деякі із частин викинутої матерії мають швидкості набагато вищі, ніж їх дали попередні вимірювання. Це означає, що витоки газу несуть набагато більше енергії та імпульсу, ніж вважалося раніше.
Очільник групи астрономів та перший автор нового дослідження, Ектор Арс (Єльський Університет, США) пояснює: "Неймовірна чутливість ALMA дозволяє виявляти раніше небачені риси цього об’єкту, як ось цей дуже швидкий потік речовини. Дане джерело також може слугувати хрестоматійним прикладом простої моделі, де молекулярний відтік генерується ширококутним вітром від молодої зорі".
Результати даних досліджень були отримані всього за п'ять годин роботи із ALMA, коли телескоп перебував на стадії будівництва. Зауважимо, що спостереження подібної якості із іншими телескопами потребували б часу в десятки разів більшого.
"Подробиці у Herbig-Haro 46/47 приголомшують. Можливо, іще більш інтригуючим є те, що ми тільки почали такі спостереження. У майбутньому ALMA надасть нам іще кращі зображення за такий же час застосування", - додає Стюарт Кордер (Об'єднана обсерваторія ALMA, Чилі), співавтор нової статті.
Дієго Мардонес (Університет Чилі), інший співавтор, підкреслює: "Дана система схожа на найбільш ізольовані зорі із низькими масами, котрі перебувають на стадії формування та народження. Проте вона незвична, оскільки потік зіштовхується із газовою хмарою по один бік від молодої зорі, а виходить із хмари з іншого боку. Це робить його відмінною системою для вивчення впливу зоряного вітру на материнську хмару, з якої утворилась молода зоря".
Чіткість та чутливість, досягнуті в даних спостереженнях із ALMA, також дозволили науково-дослідній групі виявити несподівану частину потоку, що схоже виходить із менш масивного компаньйона молодої зорі. Цей вторинний відтік видно майже під прямим кутом до головного об'єкту: схоже на те, що він сам по собі "свердлить" навколишню хмару.
Арс укладає: "ALMA дозволив виявити подробиці у спостережуваному витоку набагато більш чітко, ніж у попередніх дослідженнях. Це свідчить, що на нас чекають багато несподіванок та захоплюючих відкриттів із повністю побудованим телесопом. ALMA однозначно звершить революцію на царині дослідження зореутворення!".

Примітки

[1] Астрономи Джордж Хербіг та Гільєрмо Аро не були першими, хто побачив один із об'єктів, котрі зараз носять їх імена, але вони були першими, хто докладно дослідив спектри цих дивних об'єктів. Також вони зрозуміли, що то не просто скупчення газу та пилу, котрі відбивають світло або ж сяють під впливом ультрафіолетового випромінювання молодих зірок, а новий клас об'єктів, де мають місце ударні хвилі від матерії, що із високими швидкостями вивергається в регіонах зореутворення.

Детальніше

Великий Міліметрово-субміліметровий Масив Атакама (ALMA) є міжнародним астрономічним об’єктом. Він являється партнерством Європи, Північної Америки та Східної Азії у співпраці з Республікою Чилі. ALMA в Європі фінансується ESO, в Північній Америці - Національним Науковим Фондом США (NSF) у співпраці з Національною Радою Досліджень Канади (NRC) і Національною Науковою Радою Тайваню (NSC), в Східній Азії - Національними Інститутами Природничих Наук (NINS) Японії в співпраці з Академією Сініца (AS) на Тайвані. Будівництво та управління ALMA від імені Європи проводить ESO, від імені Північної Америки - Національна Радіоастрономічна Обсерваторія (NRAO), яка управляється корпоративною Асоціацією Університетів (AUI), від імені Східної Азії - Національна Астрономічна Обсерваторія Японії (NAOJ). Спільна Обсерваторія ALMA (JAO) забезпечує єдине керівництво та управління будівництвом, введення в експлуатацію та експлуатацію ALMA.
Дане дослідження представлене у статті "ALMA Observations of the HH 46/47 Molecular Outflow" by Héctor Arce et al, котра вийшла у Astrophysical Journal.
Науково-дослідна група у складі Héctor G. Arce (Yale University, New Haven, USA), Diego Mardones (Universidad de Chile, Santiago, Chile), Stuartt A. Corder (Joint ALMA Observatory, Santiago, Chile), Guido Garay (Universidad de Chile), Alberto Noriega-Crespo (Infrared Processing and Analysis Center, California Institute of Technology, Pasadena, USA) та Alejandro C. Raga (Instituto de Ciencias Nucleares, Mexico).
Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".

Посилання

• Research paper
• More about ALMA
• Photos of ALMA

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org
Héctor Arce
Yale University
New Haven, USA
Телефон: +1 203 432 3018
Email: hector.arce@yale.edu
Diego Mardones
Universidad de Chile
Santiago, Chile
Телефон: + 56 2 977 1143
Email: dmardone@das.uchile.cl
Stuartt Corder
Joint ALMA Observatory
Santiago, Chile
Email: scorder@alma.cl
Lars Lindberg Christensen
Head, ESO education and Public Outreach Department
Garching bei München, Germany
Стільниковий: +49 173 38 72 621
Email: lars@eso.org

Переклад прес-релізу ESO eso1336.

Джерело: ESO Ukraine     

Дивна пара

Дві дуже різних газові хмари в сусідній галактиці

Дуже Великий Телескоп (VLT) захопив чудову область зореутворення у Великій Магеллановій Хмарі - одній із галактик-супутниць Чумацького Шляху. Чітке зображення показує дві самобутні сяючі хмари газу: червонувату NGC 2014 та її блакитну сусідку NGC 2020. Хоча вони дуже різні, проте обидві були сформовані потужними зоряними вітрами від дуже гарячих молодих зірок, котрі також опромінюють газ, змушуючи його світитися яскравіше.

Дане зображення було одержане за допомогою Дуже Великого Телескопа (VLT) в обсерваторії ESO Паранал в Чилі - найкращому місці південної півкулі для астрономічних спостережень. Але навіть без допомоги телескопа VLT, погляд у бік південного сузір'я Золотої Риби [1] у прозору темну ніч бачить розмиту світлувату пляму, котра наче схожа на хмарину в атмосфері Землі.
Принаймні, таким могло бути перше враження дослідника Фердинанда Магеллана під час його знаменитої подорожі у південну півкулю в 1519 році. Хоча він був убитий на Філіппінах до повернення із подорожі, вцілілі члени його екіпажу оголосили про присутність цієї хмари та про її "молодшу сестру", коли повернулися в Європу. Так ці дві невеликі галактики пізніше були названі на честь Магеллана. Однак безсумнівно, що їх і раніше бачили європейські дослідники та спостерігачі у південній півкулі, хоча вони ніколи про це не повідомляли.
Велика Магелланова Хмара (ВМХ) активно породжує нові зорі. Деякі із її областей зореутворення можна побачити навіть неозброєним оком, як наприклад, знамениту туманність Тарантул. Також там є інші менші, але не теж цікаві, області, котрі телескопи можуть показати в найменших заплутаних подробицях. Дане нове зображення від VLT досліджує дивну несумісну пару: NGC 2014 та NGC 2020.
NGC 2014, рожевого відтінку хмарина праворуч, являє собою сяюче утворення головно із водню. Вона містить скупчення гарячих молодих зірок. Їх жорстке випромінювання відриває електрони від атомів навколишнього водню, іонізує його, від чого той і сяє характерним червоним світлом.
На додаток до цього сильного випромінювання, масивні молоді зірки також виробляють потужні зоряні вітри, котрі роздмухують навколишній газ, змушуючи його віддалятись. Ліворуч від основного скупчення видно окрему яскраву дуже гарячу зорю [2], навколо якої бачимо початок описаного процесу утворення порожнини, котра на вигляд наче схожа на пухир структура, звана NGC ​​2020. Виразний блакитний колір цього досить загадкового об'єкта також створюється випромінюванням гарячої зорі: цього разу воно іонізує кисень замість водню.
Разюча відмінність кольорів NGC 2014 і NGC 2020 є результатом як різного хімічного складу навколишнього газу, так і температури зірок, що спричинюють світіння хмар. Відстані між зорями та їх відповідними газовими хмарами також відіграють певну роль.
Велика Магелланова Хмара знаходиться приблизно за 163 000 світлових років від нашої галактики Чумацького Шляху, що є дуже близько за космічними масштабами. Ця близькість робить її надзвичайно важливим об’єктом астрономічних досліджень, оскільки вона може бути вивчена набагато докладніше, ніж більш віддалені системи. Вона також була один із мотивів для будівництва телескопів у південній півкулі, що призвело до створення ESO більше 50 років тому. Незважаючи на свою величезність у людському масштабі, ВМХ містить менше однієї десятої від маси Чумацького Шляху і охоплює всього 14 000 світлових років простору проти близько 100 000 світлових років для Чумацького Шляху. Астрономи відносять її до типу неправильних карликових галактик: її іррегулярність у поєднанні з помітною центральною перетинкою із зірок породжує думку, що то взаємодія із Чумацьким Шляхом та із іншою сусідньою галактикою, Малою Магеллановою Хмарою, могла стати причиною такої хаотичної форми.
Дане зображення було отримане за допомогою приймача видимого та ближнього ультрафіолетового світла FORS2 (FOcal Reducer and low dispersion Spectrograph), встановленого на телескопі VLT ESO, у рамках програми ESO Cosmic Gems [3].

Примітки

[1] Хоча сузір'я часто ототожнюють як рибу-меч, йому краще відповідає менш відома риба дорадо. Більш детальну інформацію можна знайти тут.
[2] Ця зоря є прикладом рідкісного класу зірок Вольфа-Райе. Ці об'єкти із коротко тривалим життям є дуже гарячими: їх поверхні можуть бути більш ніж у десять разів гарячішими від поверхні Сонця. Вони дуже яскраві і домінувати в регіонах навколо них.
[3] Дане зображення одержане в рамках програми Космічні Перлини ESO (ESO’s Cosmic Gems). Це новий почин виробництва астрономічних зображень для освіти та широкої пропаганди астрономії. Програма головним чином використовує час, коли стан неба не дозволяє проводити наукові спостереження, але цілком сприятливий, щоб фотографувати цікаві, захоплюючі або візуально привабливі об'єкти. Ці дані також доступні професійним астрономам завдяки науковому архіву Європейської Південної Обсерваторії.

Детальніше

Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".

Посилання

• ESO Cosmic Gems programme
• Photos of the VLT
• Images taken with FORS
• Images taken with the VLT

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org
Richard Hook
ESO, Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org
Переклад прес-релізу ESO eso1335.

Джерело: ESO Ukraine