Дві дуже різних газові хмари в сусідній галактиці
Дуже Великий Телескоп (VLT) захопив чудову область зореутворення у Великій Магеллановій Хмарі - одній із галактик-супутниць Чумацького Шляху. Чітке зображення показує дві самобутні сяючі хмари газу: червонувату NGC 2014 та її блакитну сусідку NGC 2020. Хоча вони дуже різні, проте обидві були сформовані потужними зоряними вітрами від дуже гарячих молодих зірок, котрі також опромінюють газ, змушуючи його світитися яскравіше.
Принаймні, таким могло бути перше враження дослідника Фердинанда Магеллана під час його знаменитої подорожі у південну півкулю в 1519 році. Хоча він був убитий на Філіппінах до повернення із подорожі, вцілілі члени його екіпажу оголосили про присутність цієї хмари та про її "молодшу сестру", коли повернулися в Європу. Так ці дві невеликі галактики пізніше були названі на честь Магеллана. Однак безсумнівно, що їх і раніше бачили європейські дослідники та спостерігачі у південній півкулі, хоча вони ніколи про це не повідомляли.
Велика Магелланова Хмара (ВМХ) активно породжує нові зорі. Деякі із її областей зореутворення можна побачити навіть неозброєним оком, як наприклад, знамениту туманність Тарантул. Також там є інші менші, але не теж цікаві, області, котрі телескопи можуть показати в найменших заплутаних подробицях. Дане нове зображення від VLT досліджує дивну несумісну пару: NGC 2014 та NGC 2020.
NGC 2014, рожевого відтінку хмарина праворуч, являє собою сяюче утворення головно із водню. Вона містить скупчення гарячих молодих зірок. Їх жорстке випромінювання відриває електрони від атомів навколишнього водню, іонізує його, від чого той і сяє характерним червоним світлом.
На додаток до цього сильного випромінювання, масивні молоді зірки також виробляють потужні зоряні вітри, котрі роздмухують навколишній газ, змушуючи його віддалятись. Ліворуч від основного скупчення видно окрему яскраву дуже гарячу зорю [2], навколо якої бачимо початок описаного процесу утворення порожнини, котра на вигляд наче схожа на пухир структура, звана NGC 2020. Виразний блакитний колір цього досить загадкового об'єкта також створюється випромінюванням гарячої зорі: цього разу воно іонізує кисень замість водню.
Разюча відмінність кольорів NGC 2014 і NGC 2020 є результатом як різного хімічного складу навколишнього газу, так і температури зірок, що спричинюють світіння хмар. Відстані між зорями та їх відповідними газовими хмарами також відіграють певну роль.
Велика Магелланова Хмара знаходиться приблизно за 163 000 світлових років від нашої галактики Чумацького Шляху, що є дуже близько за космічними масштабами. Ця близькість робить її надзвичайно важливим об’єктом астрономічних досліджень, оскільки вона може бути вивчена набагато докладніше, ніж більш віддалені системи. Вона також була один із мотивів для будівництва телескопів у південній півкулі, що призвело до створення ESO більше 50 років тому. Незважаючи на свою величезність у людському масштабі, ВМХ містить менше однієї десятої від маси Чумацького Шляху і охоплює всього 14 000 світлових років простору проти близько 100 000 світлових років для Чумацького Шляху. Астрономи відносять її до типу неправильних карликових галактик: її іррегулярність у поєднанні з помітною центральною перетинкою із зірок породжує думку, що то взаємодія із Чумацьким Шляхом та із іншою сусідньою галактикою, Малою Магеллановою Хмарою, могла стати причиною такої хаотичної форми.
Дане зображення було отримане за допомогою приймача видимого та ближнього ультрафіолетового світла FORS2 (FOcal Reducer and low dispersion Spectrograph), встановленого на телескопі VLT ESO, у рамках програми ESO Cosmic Gems [3].
Примітки
[1] Хоча сузір'я часто ототожнюють як рибу-меч, йому краще відповідає менш відома риба дорадо. Більш детальну інформацію можна знайти тут.[2] Ця зоря є прикладом рідкісного класу зірок Вольфа-Райе. Ці об'єкти із коротко тривалим життям є дуже гарячими: їх поверхні можуть бути більш ніж у десять разів гарячішими від поверхні Сонця. Вони дуже яскраві і домінувати в регіонах навколо них.
[3] Дане зображення одержане в рамках програми Космічні Перлини ESO (ESO’s Cosmic Gems). Це новий почин виробництва астрономічних зображень для освіти та широкої пропаганди астрономії. Програма головним чином використовує час, коли стан неба не дозволяє проводити наукові спостереження, але цілком сприятливий, щоб фотографувати цікаві, захоплюючі або візуально привабливі об'єкти. Ці дані також доступні професійним астрономам завдяки науковому архіву Європейської Південної Обсерваторії.
Детальніше
Європейська Південна Обсерваторія - це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об'єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп - найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA - найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане "найбільшим у світі оком у небо".Посилання
Контакти
Oleg MaliyNGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: eson-ukraine@eso.org
Richard Hook
ESO, Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org
Переклад прес-релізу ESO eso1335.
Джерело: ESO Ukraine
Немає коментарів:
Дописати коментар